Ігрова технологія. Дидактична гра
Дидактична гра — гра, спрямована на
формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може
стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.
Використовують дидактичні
ігри у навчанні та вихованні учнів усіх вікових груп за необхідності
актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і
уявлення про природні явища, працю і побут людини. Вдаються до них і після
спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними
матеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вчитель
готує дитину правильно сприймати об'єкти і явища навколишнього світу.
Як ігровий метод навчання
дидактична гра постає у двох видах:
1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні)
та самоорганізації учнів;
2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вчителю,
який є її організатором. Під час гри-заняття учні засвоюють доступні знання, у
них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси
(сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь
відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і
запам'ятовування.
У дидактичній грі як
формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони.
Відповідно до цього вчитель одночасно навчає учнів і бере участь у їхній грі, а
учні граючись навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину
через ігровий задум, дії і правила О. Усова визначає як автодидактизм.
Пізнавальний зміст
навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед
учнями не прямо, як на занятті, а пов'язує їх з ігровими завданнями та ігровою
дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для
дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час
цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування,
елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).
Основним стимулом,
мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вчителя чи бажання
учнів чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової
мети, виграти. Саме це спонукає школярів до розумової активності, якої вимагають
умови і правила гри (краще сприймати об'єкти і явища навколишнього світу,
уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість,
підбирати і групувати предмети та ін.).
Дидактична гра як
самостійна ігрова діяльність можлива лише за доступності дидактичних завдань
для сприйняття школярами, наявності у них інтересу до гри, засвоєння ними
правил та ігрових дій, які, у свою чергу, залежать від рівня ігрового досвіду
Творче ставлення педагога
до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення
варіативності ігор. Якщо в учнів згасає інтерес до гри, вчитель ініціює спільне
придумування нових ігрових завдань, ускладнення правил, включення до
пізнавальної діяльності різних аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників
гри.
Дидактична гра збагачує
чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток сприймання.
Розв'язання дидактичного
завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки,
дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток
довільної поведінки, організованості. Зміст і правила дидактичних ігор
допомагають формуванню в учнів моральних уявлень і понять (про бережне
ставлення до предметів як продуктів праці дорослих, про норми поведінки,
стосунки з однолітками і дорослими тощо).
Отже, як і всі інші види
ігор, дидактичні ігри стимулюють
загальний особистісний розвиток школярів. Поєднання в них готового
навчального змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вчителя майстерного
педагогічного керівництва ними.
Ефективним видом роботи,
що сприяє мовленнєвому розвитку школярів, є ситуативні завдання. Вони стимулюють мислення й збільшують
інтерес учнів до програмового матеріалу, підвищують їхню активність у
формуванні знань, умінь і навичок – тобто пізнавальну активність.
Нові для себе предмети та
явища учні можуть пізнавати по-різному: за допомогою слова, найближчих до
дійсності засобів (моделей, картин, малюнків, схем), а також через оригінальне
сприйняття, тобто безпосереднє ознайомлення з ними (спостерігання, перетворення
предметів, читання літературних та прослуховування музичних творів).
Урізноманітнити
інсценізації, рольові, ситуативні ігри, вправи, складання діалогів, монологів,
всі ці види робіт сприяють розвитку ланцюгової реакції: усне мовлення внутрішнє
мовлення письмовий виклад. Сутність цих завдань показує, що реалізація їх
ґрунтується на особистісній індивідуалізації, оскільки створення на уроці
ситуацій як системи учня з навчальним матеріалом можливе тільки за умови
врахування рівня знань особистості, її власного досвіду, вікових особливостей,
контексту діяльності, інтересів, світогляду почуттів.
Відчинити школяреві двері
у світ мови, захопити його красою слова – значить використати інтерес до його
використання, заохотити до осмисленої передачі звукового образу в усному і
письмовому мовленні.
Дидактична гра має сталу
структуру, що відрізняє її від інших видів ігрової діяльності. Основними
елементами, які одночасно надають їй форми навчання і гри, є дидактичні та
ігрові завдання, правила, ігрові дії, результат.
Правила кожної
дидактичної гри обумовлені її змістом та ігровим задумом, вони визначають
характер і способи ігрових дій дитини, організовують і спрямовують її стосунки
з іншими школярами, спонукають дошкільника керувати своєю поведінкою, оскільки
йому часто доводиться діяти всупереч безпосередньому імпульсу.
Дотримання правил вимагає
від дитини вольових зусиль, уміння взаємодіяти з іншими, переборювати негативні
емоції у зв'язку з невдачами тощо. У дидактичній грі правила є критерієм
правильності ігрових дій, їх оцінки. Вони по-різному впливають на поведінку
школярів: одні учні беззаперечно приймають ігрові правила і стежать за їх
виконанням іншими учасниками; інші підкоряються правилам лише у провідних
ролях, а у звичайних — порушують їх, намагаючись виграти; ще інші за
недотримання правил іншими учасниками мовчки підтримують їх. Тому підвищення
дієвості ігрових правил в організації і спрямуванні поведінки учнів є важливим
педагогічним завданням.
Основою, сюжетною канвою
дидактичної гри є ігрові дії, завдяки яким учні реалізовують свої ігрові
задуми. Без підпорядкованих певним правилам дій неможлива гра.
Увага дитини в грі
спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість ігровою ситуацією є
передумовою мимовільного розв'язання дидактичного завдання.
Результатом дидактичної
гри є її фінал. Відгадування загадок, виконання доручень, ігрових завдань, вияв
кмітливості є результатом гри і сприймається дитиною як досягнення. Виявляється
він і в задоволенні учасників гри від участі в ній. Для вчителя результатом гри
є рівень засвоєння школярами знань, їхній успіх у розумовій діяльності,
налагодженні гармонійних взаємин.
Ігровий задум, ігрові дії
та правила тісно пов'язані між собою: задум визначає характер ігрових дій, а
дотримання правил допомагає в їх здійсненні та розв’язанні ігрового завдання.
Відсутність, ігнорування хоча б одного з цих елементів унеможливлює гру.
Комментариев нет:
Отправить комментарий